Дитяче рейдерство – наслідок введення ювенальних технологій

 

            В останній час в Україні активно впроваджується система ювенальної юстиції. Коротко це явище можна визначити як реформування системи правосуддя та органів влади із метою посилення контролю над дитиною, як безпритульною так і такою, що виховується у звичайній родині. І якщо обов`язок держави по контролю і нагляду над безпритульними дітьми не викликає сумнівів, то функція державного втручання у виховання дитини, яка проживає у норальній родині викликає суттєві заперечення. Зразу слід звернути увагу на те, що ювенальна юстиція, проти якої виступають громадські організації та батьківські рухи, найактивнішими із яких є ті, що створені православними громадянами, - вже практично введена в Україні і є частиною національного права.

            Дійсно, система ювенального правосуддя ще не розгорнута в Україні у повній мірі, але усі основні елементи вже впроваджено у життя.

            Що ж непокоїть у пропозиціях здійснити „захист” дитини від насильства, надати родині допомогу, тим більше що дуже багато сімей, що не зважаючи на усі негаразди народжують дітей – дійсно потребують такої допомоги.

            Занепокоєння викликає функція контролю держави над тим, як батьки виховують дітей, і цей контроль все частіше перестає бути лише формальністю. Так, у деяких школах Вінниці розповсюджується анкетування „Обізнаність учнів щодо порушення їх прав та гідності”, які зокрема містять такі питання як „Чи буває так, що батьки б`ють тебе: паском, скалкою чи іншим предметом? Чи доводилось тобі чути від батьків нецензурні слова? Чи впливають на тебе батьки стосовно свободли вибору релігії, стилю життя тощо?”. Якщо перші питання – стосовно побиття дитини або нецензурних висловлювань лише при уважному з`ясуванні викличуть у батьків питання – чи доречний такий збір інформації про родину у школі, то останнє запитання – стосовно „свободи вибору” дитини у питаннях релігії і стилю життя – підтверджує наявність гострого перекосу в системі освіти. І причиною такого уважного вивчення стану відношень у родині є саме впровадження в правовій системі України ювенальних технологій, метою яких повинно було б бути на думку її авторів – захищення дітей від насильства в сімї, підвищення рівня соціалізації дитини, сприяння дотриманню прав і свобод дитини. Але мабуть наводити юридичні посилання на норми міжнародного права та норми законодавства України буде досить обтяжливим для читача, але проблема контролю над дітьми потребує того, щоб батьки набували юридичних знань у тому числі із метою збереження власної дитини.

            Отже яким чином працюють ювенальні технології?

            По-перше, серед українських чиновників проводяться масові семінари та тренінги, що організують гарно профінансовані міжнародні фонди та інші громадські організації. На грунті загальносвітового проекту „захисту дітей” такі дій навряд чи викличуть супротив з боку бюрократизовних органів влади – адже хто насмілиться виступити проти „захисту” дитини?

            По-друге, активно впроваджуються базові законодавчі акти, які надають можливість свторити систему ювенальних органів державної влади та нададуть їм відповідні повноваження. Так, до складу таких нормативних актів слід віднести Закон України „Про попередження насильства в сім`ї”, Закон України „Про охорону дитинства”, Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, Сімейний кодекс України (статті 164, 170) та інші нормативно-правові акти.

            По-третє серед громадськості активно пропагується ідея необхідності захищати дітей від насильства, від безпритульності та інших негараздів.

            Перелічені основні етапи забезпечують поступове перетворення системи світогляду як чиновників так і частини суспільства на проблему виховання дитини у бік посилення „суспільного” елементу виховання та збільшення функції державного контролю над дитиною у родині. Батькам слід порадити звернути увагу на підручники своїх дітей, які вже у першому класі вивчають основні норми Конвенції ООН про права дитини та знають, куди та кому слід скаржитись на своїх батьків, які не забезпечують право дитини на вільний свободний розвиток.

            Що стосується юридичних апектів цієї проблеми, то вони також потребують уваги. Зокрема проблематичним з точку зору відповідності загально прийнятим стандартам захисту прав і свобод людини є активне введення в українське законодавство положень щодо захисту прав дитини та співвідношення новостворюваних стандартів захисту права та свободам батьків.

            Так, статтею 170 Сімейного кодексу України передбачено право суду постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України. До таких випадків зокрема відносяться випадки ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або наркоманію; будь-які види експлуатації дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва.

            Аналізуючи зміст викладених підстав відібрання дитини за рішенням суду слід зазначити, що буквальне тлумачення діючого законодавства дозволяє застосувати викладені підстави практично до будь-якої сім`ї, у тому числі такої, яка добросовісно та належним чином виховує власних дітей та не може мати будь-яких претензій з боку суспільства щодо недбалого відношення до них. Наприклад, як визначити – чи достатньо належно батьки виховують свою дитину, а якщо вона має не зовсім відмінну поведінку у школі – чи цього вже достатньо щоб позбавити батьків прав на дитину? Здається, що це абсурд – але суб`єктивне уявлення кожного чиовника може залежати і від не зовсім чесних факторів.

            Проблема буде більш зрозумлою, якщо звернутись до норм права, які гарантують дитині права автономної від батьків дії та надають дитині дієздатність у сфері визначення власної поведінки та формування світогляду практично у необмеженому вигляді.

            Так, частина 1 статті 13 Конвенції про права дитини передбачає, що дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати та передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

            У викладеному контексті права на свободу передачі інформації знаходиться право дитини на користування мережею Інтернет та можливість батьків обмежити таке користування на власний розсуд у часовій або змістовній частині, із метою збереження морального благополуччя та психічного здоровя дитини.

            Здається що такі дії батьків повинні бути правомірними та стимулюватись законодавцем із метою недопущення зловживанням правами дитини.

            Але практика застосування Конвенції з прав дитини свідчить про зовсім інші випадки. Так, відібрання дитини у країних Європейського союзу є звичним явищем, а система ювенальної юстиції має власну систему правосуддя та поліції, систему соціальних закладів для дітей, що відібрані тимчасово або назавжди від батьків. При цьому батьки дуже часто відносяться до категорій цілком звичайних родин, без будь-яких соціальних відхилень або негараздів, що створювали б підгрунтя для позбавлення їх власних дітей. Зокрема відомим є оприлюднений у 2000 році доклад Генерального інспектора по соціальним справам П`єра Навеса та Генерального інспектора юридичного відділу уряду Франції Брюно Катала щодо стану справ відносно неповнолітніх у судах та соціальних службах Франції, які стосуються розлучення дітей з батьками. Відповідно до вказаного докладу: „колосальна кількість дітей відібрана у батьків і поміщена у приюти та соціальні сім`ї. Судді і співробітники соціальних служб постійно порушують закон. Між законом і практикою його застосування надзвичайно велика різниця. В одному і тому ж суді практика одного судді відрізняється від практики іншого. Немає якісного контролю системи захисту дітей та сім`ї. Ніякої поваги до сім`ї, ніякої турботи про неї ювенальна юстиція не виявляє. Прокуратура не може вести нагляд за всіма справами, тому що їх вкрай багато. Соціальні співробітники і судді мають повну, безмежну владу над долею дитини. Співробітники соціальних служб часто віднімали дітей за анонімними телефонними повідомленнями. Нібито їм хтось зателефонував і повідомив, що та чи інша родина у небезпеці.”

Повернемося до відчізняної правової системи. Так, зміст іншої статті українського законодавства – частини 6 статті 150 Сімейного кодексу України полягає у на перший погляд позитивній забороні будь-яких видів експлуатації дитини.

            Але розуміння поняття експлуатація у діючому законодавстві відсутнє і тому є полярно різним у тих суб`єктів правозастосування, які сповідують різні морально-етичні переконання. Так, за матеріалами фонду „Ла Страда” – до експлуатації слід віднести залучення батьками сина віком від 13 до 18 років до сільськогосподарських робіт на присадибній ділянці, але розуміння традиційної родини, що мешкає у селі із цього приводу буде іншим, тому що грунтується на моральних уявленнях про те, що дитину слід навчати праці із раннього віку. Звичайно логічним є тлумачення про те, що експлуатацією має визнаватись виснажлива праця, яка спричиняє шкоду здоров`ю дитини, або займає стільки часу, що об`єктивно перешкоджає належному навчанню та розвитку дитини. Відсутність критеріїв експлуатації, визначених із врахуванням різноманітності традиційних форм виховання дітей може призвести до вкрай негативних наслідків, особливо у випадку зловживань представників органів влади наданими їм повноваженнями.

           

Слід відмітити, що органи опіки та піклування, служби у справах дітей із прийняттям законодавчих норм про захист прав дітей, які витікають із норм Конвенції із прав дитини отримали надзвичайно широкі наглядові та контрольні повноваження над родинами. При цьому, на думку автора цієї статті, такі повноваження входять у суперечність із загальновизнаними та гарантованими правами та свободами людини, і не тільки такими як право на виховання своїх дітей у формах та методах за власним вибором, що передбачено статтею 151 Сімейного кодексу України, але і таких прав як право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, право на недоторканість особистого та сімейного життя.

            Загалом надання державним органам права контролювати виховання батьками їх дітей є несумісним із правом на недоторканість особистого і сімейного життя. Розглянемо яким чином реалізується правовий механізм державного контролю над вихованням батьками своїх дітей на деяких прикладах.

            Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Вказана стаття також надає дитині, як окремому та незалежному суб`єкту правовідносин можливість протидії батькам у тому випадку, коли дитина вважатиме, що виконання батьківських обов`язків щодо неї є неналежним. Так, в частині 2 статті 152 СК України закріплено право дитини противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків. У якій формі на погляд законодавця може бути таке противлення? Логіка супротиву дитини батькам у випадку злочинних насильницьких дій щодо неї полягає у пошуку шляху захисту, у тому числі у родичів, і, за звичай – в останню чергу – у держави. Але нажаль законодавець не сформулював правові нововведення із розрахунку саме на злочинні дії відносно дітей, а сформулював їх таким чином, що вони створюють широке підгрунтя для внутриродиних конфліктів, особливо у тих випадках, коли дитина внаслідок пубертатних вікових кризових станів схильна до критицизму та конфліктам із батьками. До цього слід додати введення у загальноосвітніх школах дисциплін із вивчення дітьми своїх прав, у тому числі прав подати скаргу на власних батьків державним органам. Введення у школах посади психологів вже створює можливість для проведення „бесід” із учнями з приводу їх взаємовідносин у сім`ї із метою збору інформації для наступного використання ювенальними службами, а у перспективі у школах можуть з`явитися омбудсмени із прав дітей.

            Отже із огляду на положення частини 2 статті 152 СК України дитина має право не підкорятись волі батьків у тому випадку, якщо вона вважає, що батькі неналежним чином виконують свої обовя`зки щодо неї або іншим чином порушують її права. Частина 3 статті 152 СК України передбачає, що дитина має право звернутись за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Відповідно, державний орган, що отримав таку заяву від дитини, або повідомлення від сусідів, або від вчителя, або від дільничого лікаря, тощо має право здійснити перевірку родини, відносно якої виникла підозра у порушенні прав дитини.

            Більш детальний зміст можливих порушень батьками прав дітей за чинним законодавством визначається шляхом аналізу Конвенції про права дитини, Закону України „Про попередження насильства в сім`ї”, інших нормативно-правових актів.

            Так, статтею 1 Закону України „Про попередження насильства в сім`ї” передбачено, що насильство в сім`ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї по відношенню до іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоровю.

            При цьому незрозумілим є визначення фізичного насильства, до якого законодавець у своєму визначенні чомусь відніс нанесення шкоди честі і гідності члену сім`ї.

            Застосування визначення психологічного насильства в сім`ї згідно із статтею 1 вказаного Закону дозволяє вважати таким насильством, а отже протиправною поведінкою відносно дитини такі дії як словесні образи або погрози, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватисься або завдається шкода психічному здоровю людини.

            Аналіз наведеного термінологічного визначення не витримує жодної критики, адже практично будь-яка конфліктна бесіда із дитиною підліткового кризового віку за звичай буде носити ознаки психологічного насильства з боку батьків. Більш того, будь-яка корекційна виховна бесіда батька або матері із дитиною, із метою змінити поведінку дитини із негативної на позитивну буде спричиняти такій дитині у випадку її незгоди із думкою батьків емоційну невпевненість, а у випадку, коли дитина має характерні психологічні особливості і схильна до максималізму (що характерно для більшості дітей у пубертатних періодах розвитку) – то їй теоретично можуть завдаватись у тому числі і моральна шкода, адже така дитина буде страждати, вважаючи поведінку батьків несправедливою або невірною.

            Але наявність сімейного конфлікту є підставою для втручання органу опіки та піклування, служби у справах дітей у родину, яка необережно потрапила у сферу погляду вказаних служб.

            Так, повідомлення про застосування насильства в сім`ї або реальної загрози його вчинення за змістом частини 1 статті 4 Закону України „Про попередження насильства в сім`ї” є підставою для вжиття уповноваженими органами заходів з попередження насильства в сім`ї, якими є офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім`ї (стаття 10 Закону), взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім`ї, які вчинили насильство в сім`ї (стаття 12), винесення захисного припису.

            Слід зазначити, що вчинення будь-яким членом родини дій, які можуть бути кваліфіковані як насильство має своїм наслідком те, що така родина може вважатися такою, що знаходиться у складних життєвих обставинах, що у свою чергу є підставою для застосування до такої родини процедури соціального інспектування.

            Відповідно до статті 11 Закону України „Про соціальну роботу з сім`ями, дітьми та молоддю” соціальне інспектування здійснюється з метою виявлення, обліку, здійснення аналізу та оцінки потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, контролю за умовами життєдіяльності, моральним, психічним і фізичним станом дітей та молоді, забезпеченням захисту їх прав, свобод і іінтересів, дотриманням державних стандартів і нормативів у сфері соціальної роботи.

Згідно із пунктом 1.2. Порядку здійснення соціального інспектування центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, затвердженого наказом N 1278, 31.03.2008, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту інформація про сім'ї та осіб, які підлягають соціальному інспектуванню відповідно до цього Порядку, надходить до Центрів у вигляді особистої заяви громадянина або звернення про надання допомоги одного із членів сім'ї чи іншої особи, а також від підприємств, установ, організацій різних форм власності, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. При цьому окрім осіб, що опинились у складних життєвих обставинах, до складу осіб, життєдіяльність яких підлягає вивченню, у тому числі віднесено сім`ї, члени яких мають інвалідність або ВІЛ-інфекцію, сім'ї неповнолітнього, який перебуває у місцях позбавлення волі або повернувся з місць відбування покарання; неповнолітнього та молодих осіб, засуджених без позбавлення волі (у т.ч. батьків або одного з них), родичів осіб, які перебувають у центрах соціально-психологічної допомоги, соціальних гуртожитках для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальних центрах матері та дитини, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, центрах для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді тощо.

Таким чином навіть хвороба родича або перебування інваліда у складі сімї є підставою для вивчення життєдіяльності родини, яке полагє у здісненні державними органами змістовного моніторінгу усіх сторін життя людини: стану здоров`я, моральних поглядів, релігійних переконань, умов проживання, фінансового стану, сімейних та особистих відносин.

Так, одним із етапів соціального інспектування згідно пункту 2.1.2. Порядку здійснення соціального інспектування центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, затвердженого наказом N 1278, 31.03.2008  Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту  є підготовка соціально-психологічної характеристики сім'ї та ознайомлення з умовами її проживання з метою діагностики складних життєвих обставин (у т.ч. збір та аналіз інформації, отриманої від суб'єктів соціальної роботи та соціального оточення сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах).

Відповідно до пункту 4.1. зазначеного Порядку соціальне інспектування здійснюється комісією, створеною наказом Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді , до складу якої входить спеціаліст Центру, а також, у разі потреби, залучаються представники служби у справах дітей, управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, управлінь (відділів) та закладів охорони здоров'я, управлінь (відділів) освіти і науки, дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів, органів праці та соціального захисту населення, органів внутрішніх справ та органів місцевого самоврядування (за згодою).

            Згідно із пунктом 2 Порядку взаємодії суб`єктів соціальної роботи із сім`ями, які опинилися у складних життєвих обставинах на підставі отриманої інформації центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді спільно зі службами у справах неповнолітніх та (у разі потреби) із залученнм інших суб`єктів здійснюють соціальне інспектування сім`ї (визначають її склад, основні проблеми і потреби її членів тощо), за результатами якого складається акт обстеження житлово-побутових умов сім`ї. На підставі отриманої під час соціального інспектування інформації центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді формують та ведуть загальний банк даних цих сімей у журналі обліку сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Якщо узагальнити викладене, то слід зробити висновок про те, що служби у справах дітей, органи опіки та піклування наділяються законодавством необмеженими повноваженнями щодо можливості збору інформації про різні сторони життя будь-якої родини, відносно якої є навіть непідтверджене повідомлення про те, що сім`я має проблеми із вихованням дитини, або має життєві складнощі.

Випадки практичний дій органів опіки та піклування та служби у справах дітей підтверджують зазначені висновки. Так, у справі про відібрання неповнолітнього А. у місті Миколаєві служба у справах дітей ініціювала відібрання дитини на підставі статті 170 СК України, а також подання позову про позбавлення батьків батьківських прав у зв`язку із періодичним невідвідуванням дитиною школи та тимчасової відсутності водо- та газопостачання у квартирі. Не вдаючись у деталі цієї справи слід вказати, що відібрання мало місце у березні 2010 року, а судовий розгляд за позовом про позбавлення батьківських прав триває до цього часу (чергове слухання справи призначено на 09.09.2010 року), - дитина при цьому знаходиться у приюті. При цьому відібрання дитини має усі ознаки позбавлення її волі та розлучення із батьками триває всупереч волі як дитини так і її батьків, які не є соціально небезпечними особами, або хронічними наркоманами або такими, що страждають на алкоголізм. Таким чином дитина відібрана у батьків без будь якого рішення суду на підставі рішення адміністративного органу і відсутній механізм повернення дитини батькам до винесення рішення у справі.

Цей приклад, як і багато інших свідчать, що будь-яка родина може бути поставлена у ситуацію необхідності проведення кваліфікованого юридичного захисту своїх інтересів, але із ризиком того, що такий захист буде тривати, а дитина буде знаходитись у розлученні із батьками, - доки суди не вирішать справу, - але це є несприйнятним для будь-якої людини. Виникає питання – навіщо в Україні запроваджувати ювенальну систему, яка має більш ніж претензійну та скандальну історію у країнах, де вже створена практика її застосування? 

Що ж можна порадити батькам? По-перше – не надавати без крайної необхідності інформацію стосовно родинних взаємовідносин будь-яким державним органам. Законодавство гарантує таємницю особистого життя (стаття 32 Конституції України, стаття 301 ЦК України), таємницю відомостей про стан здоров`я (стаття 286 ЦК України), гарантує недоторканість житла (стаття 30 Конституції України). По-друге – якщо виникає конфліктна ситуація із органами служби у справах дітей – не поспішайте відкривати двері співробітникам таких служб, навіть якщо вони будуть із співробітниками міліції, адже згідно із статтею 30 Конституції України проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду можливо не інакше як за рішенням суду. Одже без рішення суду особа вправі недопустити у своє житлове приміщення будь-яких осіб, які бажають провести огляд його приміщення, або поспілкуватись. При виникненні напружених ситуацій – погроз з боку співробітників „захисту” дитини слід користуватись засобами аудіо та відеозпису, фіксувати будь-які їх дій або вимоги, бажано на відеоплівку – і негайно звертатись за правовою допомогою до кваліфікованого юриста. Нажаль, якщо дитина вже відібрана від батьків – швидко повернути її за звичай досить складно, враховуючи відсутність правових процедур, які б гарнатували захист прав батьків.

 

 Олег Денисов

 юрист

 

Опубликовано в газете «Правовий тиждень»

 

1 Условия доставки действительны для страны Украина. Информацию о сроках доставки и их расчете для других стран можно узнать здесь: условия доставки и оплаты
2 Все цены в магазине указаны без НДС.