Хмельницький міськрайонний               суд Хмельницької області

                          29000, м. Хмельницький, вул. Театральна 54

 

                                               Судді Д.І. Приступі

                       

                                               Відповідача у справі:          

   Тетері Олени Сергіївни

                                                 31310 Хмельницька область,

                                                 Хмельницький район,

                         Смт. Чорний острів, пров. Вовчогорянський 5

Хмельницький обласний соціальний центр матері та дитини

                Тел. 0382 62-21-50

                       

Позивач:     

 Орган опіки та піклування - Красилівська районна державна адміністрація

            31000, м. Красилів, площа Незалежності 2

                                                       Тел. 4-32-68

                                               ЗАПЕРЕЧЕННЯ

                                                  проти позову

                Відповідачка заперечує проти заявленого позову із огляду на наступне:

1.Відповідно до Декларації прав дитини – статті 6 дитина не може бути розлучена із матір`ю. Лише у виключних випадках таке розлучення можливе у порядку, передбаченому законом. Вже тривалий час матір розлучена із дітьми без наявності достатніх підстав для відібрання дітей від неї, що підтверджується матеріалами справи. Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що дітям, які були відібрані від матері загрожувала будь-яка небезпека. Твердження позивача про те, що матір мала намір здійснити суїцид та гоміцид голослівні та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

2.Як стверджують позивачі, на момент відібрання дітей у матері вона не мала житла, але це твердження не відповідає дійсності. Свідки, які будуть свідчити на користь відповідачки підтвердять ой факт, що Тетеря О.С. на момент відібрання у неї дітей мала житло, добровільно надане їй для проживання фізичною особою, отже діти та матір мали можливість проживання та харчування.

3.Позивачі грубо проігнорували їх обов’язок як представників держави надати відповідачці соціальне житло як дитині-сироті та забезпечити її житлом у  встановленому законодавством порядку на праві власності.

Тетеря О.С. має статус дитини-сироти і їй повинно було бути надано державою безоплатно житло за рахунок державного фонду, а до моменту надання такого житла їй повинно було бути надано соціальне житло – та одночасно вона повинна була бути поставлена на квартирний облік для позарчегового отримання житла у встановленому законодавством порядку.

            Враховуючи те, що Тетеря О.С. була на піклуванні держави – орган опіки та піклування  та  виконавчий комітет Катюржинецької сільської ради – повинні були забезпечити реалізацію цього права Тетері О.С.

            Таким чином відібрання дітей у Тетері О.С. стало наслідком недбалості працівників органу опіки та піклування, які належним чином не з`ясували наявність у Тетері О.С. права на житло, не подали заяву про наданні їй соціального житла, не забезпечили реалізацію права Тетері О.С. на соціальне житло та квартирний облік для отримання постійного житла як дитини-сироти.

            Тетеря О.С. є дитиною-сиротою, навчалась у Цюрюпинському професійному ліцеї Херсонської області та їй, відповідно до  ст. 4 Закону України  "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" повинно було бути надано житло у позачерговому порядку.

Крім того, слід взяти до уваги, що відповідно до вимог ст. 25 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї не мали впорядкованого житла або вселення їх в приміщення, яке зберігалося за ними, неможливе, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за останнім місцем проживання в порядку, встановленому законодавством України.

Згідно п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" від 05.04.2008 року № 226 зазначено, що діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, у тому числі ті, що перебувають під опікою (піклуванням), після закінчення  перебування у державному навчально-виховному закладі, навчання у професійному навчально-виховному, вищому навчальному закладі, а також: молодь цієї категорії після проходження строкової служби в Збройних Силах України забезпечуються позачергово впорядкованим житлом.

            Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.  

У відповідності до ст. 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Враховуючи те, що Тетеря О.С. є дитиною, позбавленою батьківського піклування, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на позачергове забезпеченням житлом.  

Наділивши дітей, позбавлених батьківського піклування соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень таким особам.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, гарантуються, забезпечуються та охороняються державою.

Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.  

Вимогами п.1 ст. 39 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що громадяни   беруться    на   облік   потребуючих   поліпшення   житлових   умов   за   місцем проживання - виконавчим комітетом районної в місті Ради народних депутатів.

За правилами ст. 36 ЖК Української РСР облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.  

Згідно ст. 42 ЖК Української РСР жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов. Статтею 33 Закону та пунктом 46 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, що затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 р. № 470 (далі - Правила № 470) передбачено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування. Після досягнення 18 років такі діти протягом місяця забезпечуються соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання.

Після завершення перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа протягом місяця у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом.

Згідно ст. 25 Закону України "Про охорону дитинства", діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання там цих дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім'ї громадян, відповідні заклади в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вищевикладених норм чинного законодавства показує, що реалізація права на позачергове надання житла особам, з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування виникає негайно після його виникнення.

Крім того, на законодавчому рівні закріплений обов'язок державних органів щодо забезпечення впорядкованим житлом дітей-сиріт упродовж місяця після завершення їх перебування у відповідних закладах, і держава, як головний гарант забезпечення прав, має проявляти турботу про такий дітей, як у сфері захисту житлових прав цієї категорії осіб, так і у інших сферах, необхідних для їх повноцінного життя та розвитку.

Враховуючи викладене, орган опіки та піклування – Красилівська района державна адміністрація, яка прийняла рішення звернутись із позовом про відібрання дітей, виконавчий комітет Котюржинецької сільської ради повинні були забезпечити Тетерю О.С. соціальним житлом – враховуючи те, що вона це житло до цього часу не отримала – та залишилась без будь-якого житла на території саме Катюржинецької сільської ради (останнє місце проживання Тетері О.С.).

Враховуючи викладене, позивач вважає, що Тетеря О.С. повинна бути забезпечена соціальним житлом негайно, враховуючи факт відібрання у неї дітей ІЗ ВИНИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ, ЯКІ НЕ ЗАБЕЗПЕЧИЛИ НАДАННЯ ТЕТЕРІ О.С. необхідної допомоги у питанні отримання соціального житла та забезпечення її постійним житлом в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Разом із тим держава, в особі органів опіки та піклування різних рівнів знехтувала правами дитини-сироти та не забезпечила її належним житлом,  та здійснила БЕЗПРЕЦЕДЕНТУ ДІЮ – відібрала дітей у матері ІЗ ЄДИНОЇ ПІДСТАВИ – ВІДСУТНОСТІ У НЕЇ ЖИТЛА.

Такі дії суперечать чинному законодавству та практиці Європейського суду із прав людини у аналогічних справах, про що докладніше у наступному пункті.

5. Відповідно до частини 3 статті 16 Загальної декларації прав людини сім`я є природною та основною ланкою суспільства та має право на захист з боку суспільства та держави;

-                    Згідно із принципом 6 Декларації прав дитини - дитина до повного та гармонійного розвитку його особистості потребує любові та розуміння. Малолітня дитина не повинна, окрім випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлучений із матірю. На суспільстві та органах публічної влади повинен бути обовязок здійснювати особливу турботу про дітей, які не мають родини, та про дітей, які не мають достатніх засобів для існування.

 

Відповідно до рішення Європейського суду із прав людини від 18 грудня 2008 року (справа Савіни проти України):

                     

47. Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

48. Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

49. Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж'юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

50. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).

51. Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97).

52. У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів (див. згадані вище рішення у справах К. і Т., п. 166; Кутцнера, п. 67, та Мозера, п. 70) і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Кутцнера, п. 76-77, та "К. і Т. проти Фінляндії" [GC], п. 179).

 

Із рішення Євпропейського суду із прав людини від 26.10.2006 року у справі «Валлова і Валла протии Чехії»:

 

73. В настоящем деле воспитательные и эмоциональные способности заявителей никогда не ставились под сомнение, и суды признавали усилия, предпринимаемые ими для того, чтобы преодолеть трудности. В связи с этим принятие ответственности за детей заявителей было предписано только на том основании, что в свое время семья занимала несоответствующее жилье. Следовательно, по мнению Европейского суда, речь идет о недостатке материальных средств, который национальные власти могли компенсировать с помощью иных средств, нежели разделение всей семьи, что является наиболее радикальной мерой, которая может применяться только в особо серьезных случаях.
74. Европейский суд счел, что для того, чтобы в данном случае было соблюдено требование соразмерности, власти Чехии должны были предусмотреть другие, менее радикальные меры, чем принятие детей под опеку. Действительно, Европейский суд счел, что роль властей в социальном обеспечении состоит именно в том, чтобы помочь гражданам, попавшим в трудные ситуации, которые не имеют необходимых знаний о существующем порядке, руководить их действиями и, кроме прочего, консультировать их в отношении различных видов социальных пособий, возможностей получить социальное жилье или в отношении других способов преодоления трудностей.
 Так, в Чехии статья 14 Закона № 114/1988 обязывает местные органы устанавливать круг лиц, нуждающихся в социальной помощи (см. выше § 41), и Конституционный Суд также высказался в своем Решении от 28 января 2004 г., что государственные органы должны вмешиваться в случаях, когда семьи временно и не по своей вине оказались в затруднительной ситуации.
75. В данном случае национальные власти имели возможность следить за условиями жизни и гигиены, в которых находились заявители, и, в частности, они могли проконсультировать их о действиях, которые они сами могли предпринять для того, чтобы улучшить положение и найти решение своих проблем. К тому же это соответствовало чешскому законодательству о социальной помощи

 

Враховуючи викладене, слід зробити висновок про те, що міжнародне право та практика Євпропейського суду із прав людини свідчать про те, що державні органи були зобов’язані забезпечити Тетерю О.С. соціальним житлом – та надати їй всю необхідно консультаційну та іншу допомогу для того, щоб вона ЗНАЛА ПРО НАЯВНІСТЬ У НЕЇ ТАКОГО ПРАВА ТА МОГЛА ЇМ СКОРИСТАТИСЬ.

 

            6. Зазначене рішення про відібрання було прийнято виконавчим комітетом Котюржинецької сільської ради незаконно, тому що на момент прийняття рішення про відібрання дітей мати разом із дітьми перебувала у Кризовому Центрі Красилівської міської лікарні (м. Красилів), не проживала на території Котюржинецької сільської ради і відповідно рішення про відібрання дітей мав право приймати орган опіки та піклування - виконавчий комітет м. Красилів.

Відповідно до статті 56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

            Згідно із статтею 170 СК України орган опіки та піклування протягом 7 днів із моменту відібрання дитини повинен звернутись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав або про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

            Враховуючи те, що Катюржанська сільська рада прийняла рішення про відібрання дітей – саме цей орган опіки та піклування повинен був у встановлені законом терміни звернутись до суду із відповідним позовом – і лише у тому випадку, якщо на момент відібрання дітей вони знаходились на території діяльності Котюржанської сільської ради.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» адміністративно-територіальна одиниця - область, район, місто, район у місті, селище, село;  представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами;

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

            Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти лише у межах та способом, що передбачені законами України.

            Законодавство України не передбачає, що із позовом про відібрання дітей без позбавлення батьківських право має право звертатись будь-який орган опіки, а передбачає, що таке звернення повинно надійти від органу опіки та піклування, який прийняв рішення про відібрання дітей. Як зазначено вище – на момент відібрання діти знаходились у м. Красилів, тому питання про їх відібрання повинен був вирішувати орган опіки та піклування – виконавчий комітет Красилівської міської ради.

            Таким чином рішення про відібрання дітей було ухвалено Котюржанською сільською радою із перевищенням своїх повноважень, в порушення статті 170 СК України, статті 56 ЦК України.

            7. На даний момент відповідачка має житло, яке надано їй у безкоштовне користування терміном на один рік із правом пролонгації. Таким чином тетеря О.С. забезпечена житлом для тимчасового проживання та має право на негайне воз`єднання із власними дітьми.

            На підставі викладеного,

                                                           ПРОШУ:

            У позові органу опіки та піклування Красилівської РДА до Тетері О.С. про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав відмовити повністю.

            Забезпечити термінове повернення дітей матері.

           

Додаток: - копія договору безоплатного користування житлом.

           

            Тетеря О.С.                                                               _

 

            

1 Условия доставки действительны для страны Украина. Информацию о сроках доставки и их расчете для других стран можно узнать здесь: условия доставки и оплаты
2 Все цены в магазине указаны без НДС.